Ти – приречений…

Якоїсь хвилини опускаються руки,

Смертельно ниє зболене тіло.

У душі колюча пустка.

Ти – приречений…

У щоденній круговерті буднів позаду залишилось здоров’я.

Непомітно в двері постукала смертельна хвороба,

Тяжкі страждання і рубець на серці залишає СНІД

Ти – приречений…

У невпинності часу сумним акордом звучить відгомін скалічених душ.

Для одних це – вирок. Для інших – випробовування.

Одна мить помилки забрала все життя,

Закрила темними завісами вікна, пофарбувала стіни в білий колір.

Зовсім немає світла, і дорога вже більше ніколи не приведе на дитячий майданчик…

Ти – приречений…

Один із своїми мріями-рятівницями.

А що далі? Невідомість…

Скільки залишилось?

Місяць, рік? Відлік віку вимірює час.

…А може завтра все припиниться? Страшно. Дуже страшно…

Ти – приречений…

Наче з туману виринають слова, просякнуті отрутою:

- «Не продовжуй свій рід!»

Вони вриваються в твою свідомість:

- Хто це, хто диктує страшний вердикт?

(Хочеться, щоб це був сон)

Та ні, це гірка реальність.

Прикро, страшно, несправедливо…

А за вікном ранок усміхається росяно, і п’янкі пахощі матіоли розносяться по кімнаті.

Життя… Яке прекрасне!

Але не для тебе. Хвилинна радість, але ненадовго.

І знову залишаєшся один із своїми мріями-рятівницями.

На мить забуваєш, що…

Ти – приречений…

У твоїй уяві рожевий світанок.

І вишні цвітуть біло-біло.

І враз… мармурова надгробна плита.

-Ні! Цього не може статися.

Це – жорстоко.

Але ж ти – приречений…

Віддав би все, щоб повернути час назад, до тої страшної непоправної помилки, яка забрала все життя.

А ми з тобою це маємо.

Ми маємо здоров’я, маємо життя, маємо можливість кожного дня бачити щасливу мамину усмішку, маємо рідний дім і незрадливих друзів.

Тож бережімо все це, бережімо життя.

Реалізуймо свої найпотаємніші мрії,

Підкоряймо найважчі висоти, обминаймо страждання!

Живімо по-справжньому!