СНІД був виявлений наприкінці 70-х на початку 80-х років ХХ століття. Але вже сьогодні смертельне захворювання, в тому числі і серед дітей, катастрофічно зростає. Гуманне суспільство повинне проявляти максимум співчуття і милосердя до людей, хворих на СНІД. Людство вже пройшло шлях від страху і бажання ізолювати хворих та інфікованих ВІЛ до розуміння того, що ці люди потребують допомоги і підтримки суспільства. Тож будемо доброзичливими до тих, хто зазнав удару смертельного вірусу. Їх суспільство не є небезпечним для нас, а наше їм необхідне.

* * *

Сьогодні чудовий, світлий день. На небі ні хмаринки. Сонечко привітно усміхається землі. Своїми золотими, теплими промінчиками, лагідно бавиться з руденьким котиком. Але для тебе, там, в сірому будинку, це все вже немає ніякого значення, адже ти приречений. Лише одне слово «СНІД» і цим все сказано. Ти сидиш на кріслі, що змайстрував колись твій батько, біля столу, на якому лежить старенька матусина скатертина, а навкруг сірі, похмурі, обдерті стіни. Закриваєш очі і поринаєш у минуле. Тут, біля стіни стояло ліжко, куди тебе клала спати люба матуся. Біля вікна був стіл, а на ньому у великій вазі стояли квіти. На стіні полиці заповнені книгами і дерев’яними іграшками, якими ти бавився у добру світлу казку. На цьому кріслі де зараз сидиш ти, колись сиділа мама і вишивала ось цю скатертину, розповідала тобі про чарівних драконів, сміливих лицарів. Пригадується запах м’яти, ромашки і смачного гарячого хліба, якого щойно вийняли з печі. Від цих спогадів у тебе з’являються сльози, як у дитинстві.

А що зараз? Нічого, крім голих стін і розбитих вікон. Ти виглянув у двір. Для тебе там не сонце землю теплом омиває, а сіра пітьма. Квіти мов ті бур’яни, страшні і сірі, зовсім без життя. Стежина наче змій-спокусник, що хитро і злостиво нашіптує тобі: «Продай, продай усе і знов отримаєш наркотики». Птахи, що кружляють у блакитному небі, здаються тобі голодними грифами і кричать «СНІД». Ти знову закриваєш очі. Останній спогад: брат, батько, бабуся з хлібом у руках, дідусь з дерев’яною іграшкою.

Ось і все. Холодна рука опустилась. Колись, ще добрі зелені  очі втратили вогник життя, серце зупинилось.

Йому було лише 25 років.